Тема: Державне регулювання економіки як функція держави.
Тема: Державне регулювання економіки як функція держави.
Опрацювати лекцію, зробити опорний конспект.
Національна економіка – велика складна економічна система, що включає в себе комплекс об’єктивних і суб’єктивних компонентів. Суб’єктивними компонентами виступають держава, юридичні та фізичні особи. Об’єктивними компонентами виступають соціально-економічні відносини, які виникають у процесі суб’єктів національної економіки.
Державне регулювання економіки виступає в трьох основних аспектах: - як наука - як практична управлінська діяльність - як навчальна дисципліна ДРЕ, як наука є синтезом знань про суть, методологію і засоби впливу держави на соціально-економічні процеси, що відбулися в країні.
Це наука про ефективне використання різноманітних форм, методів та інструментів, що є в розпорядженні держави для реалізації соціально-економічних цілей сталого розвитку. ДРЕ, як практична управлінська діяльність є комплексом заходів щодо управління національною економікою. Управління економікою слід розуміти як свідомий вплив держави на об’єкти, суб’єкти і процеси з метою надання їм певної спрямованості у господарській діяльності та досягнення бажаних результатів. ДРЕ, як навчальна дисципліна – це навчальний курс який дає можливість набути знання про суть, цілі, форми і методи впливу держави на соціально-економічний розвиток, управління окремих сфер та секторів економіки. Протягом багатьох періодів становлення економічної думки вникали різноманітні теорії впливу держави на економічний розвиток.
Розглянемо основні етапи розвитку теорії регулювання економіки. Початок 14ст. відзначений в економічній історії становленням товарно-грошових відносин, умовою господарського життя став товарний обмін. Це період становлення капіталістичних відносин. На основі узагальнення зазначених економічних процесів у країнах Європи на поч..15ст. виникло економічне вчення меркантилізм. Меркантилізм виник спершу, як протекціоністська політика держави, і лише з часом набув характеру теоретичних настанов. Основними рисами такої політики є:
- запровадження державної регламентації зовнішньої торгівлі: імпорт дешевої сировини, встановлення високого ввізного мита на промислові товари, сприяння експорту готової продукції
- державне регулювання внутрішнього виробництва та ринку: надання привілеїв і монопольних прав у виробничій і торгівельній діяльності, регламентації чисельності і кваліфікації робітників, а також цін і умов виробництва
- сприяння чисельності населення з метою підтримки низького рівня заробітної плати - активна колоніальна політика 6 В 18ст. у Франції виникає економічна школа фізіократизму (засновник Ф.Кене). представники цієї течії вважали що джерелом багатства держави є сільське господарство. І лише розвиваючи цю галузь, можливо досягнути стійкого економічного розвитку держави. В кінці 18ст. сформулювалась класична політична економія. Найвидатнішими представниками якої є А.Сміт і Д.Рікардо. Центральне місце в дослідженнях А.Сміта займає концепція лібералізму: основним регулятором економічних процесів є ринковий механізм, який ефективно регулює розподіл ресурсів, встановлює рівновагу на ринку. Необхідною вимогою диференціювання економіки А.Сміт вважає вільну конкуренцію. Безпосередньо за державною необхідно затвердити “три досить важливі обов’язки”: проведення витрат на суспільні роботи, забезпечення військової безпеки, відправлення правосуддя. Але в працях завершального етапу розвитку класичної школи в працях Дж.С.Мілля (сер.19ст.) з’являється концепція активізації участі держави в соціально економічному розвитку. Він виділяє сфери “безсилля ринку”, де ринковий механізм не може функціонувати і необхідне втручання держави. Держава повинна брати на себе витрати зі створення інфраструктури, розвитку науки і соціального забезпечення, а також регулювання оподаткування.
Марксизм – економічна школа, заснована на вченні К.Маркса, яка обґрунтовує знищення приватної власності, заміни стихійного розвитку цілеспрямованим впливом держави на соціально-економічні процеси на основі суспільної власності. “Велика депресія”, яка панувала в економіці провідних Західноєвропейських країн та США в 30 роки 20ст. в багатьох аспектах змінила уявлення про вільну конкуренцію та механізми саморегулювання ринку. Кейнсіанство одна із провідних течій економічної думки сучасності, яка дістала свою назву за прізвищем автора основних її концепцій Дж.М.Кейнса. значення теорії Дж.М.Кейнса передусім пов’язане зі зміною структури викладу економічної теорії – появою її нового розділу макроекономіки, без якого не можливо функціонування будь-якої економічної системи. Кейнсіанство стало основою державного регулювання економіки та процесу суспільного відтворення у 30 роки 20ст. Кейнсіанство відкрило першу сторінку в економетричному аналізі національного господарства, ввівши у світ найважливіші математичні інструменти і прийоми. У практичному плані економічна політика, яка базувалась на теоретичних положеннях Кейнса і яку проводили більшість країн після Другої світової війни, багато в чому сприяли її економічному зростанню і пом’якшенню циклічних коливань. Саме в його теорії обґрунтована об’єктивна необхідність і роль державного регулювання економіки основні засоби і інструменти державного впливу, стимулювання сукупного попиту шляхом заохочення інвестиційної діяльності, розширення державних закупок, підвищення рівня зайнятості, проведення раціональної фіскальної політики тощо. Розвиток у сер. 20ст. неокласичних і неоліберальних напрямків економічної науки (монетаризм, теорія раціональних очікувань, теорія “економіки пропозицій”) визнаючи необхідність втручання держави в економічне життя суспільства, зводять його до мінімуму і віддають перевагу опосередкованим методам державного впливу. Монетаризм – це економічні доктрини (у широкому розумінні), що віддають грошам першочергового значення та пов’язані з розробкою грошово-кредитної політики, спрямованої на регулювання грошової маси в обігу. Нові монетаристські підходи зводяться до таких основних положень: - ставки на політику регулювання грошової маси, як основного інструмента управління економіки - проголошення приватного підприємництва, як єдиної рушійної сили економічного розвитку У сфері практичної реалізації монетаристських концепцій можна також відокремити кілька елементів, а саме: перебудову бюджетного механізму, відмову від бюджетного впливу на виробництво, взагалі зменшення бюджетних витрат, дерегулювання певних сфер господарства, скорочення соціальної інфраструктури та соціальних програм. Поєднуючи переваги неокейсіанських шкіл та неолібералізму, була розроблена теорія “неокласичного синтезу”, яка і стала теоретичною основою змішаної системи регулювання ринкової економіки (П.Самуельсон). Соціально-інституціональний напрямок – близький до “неокласичного синтезу” згідно з основними положеннями якого економічні відносини у суспільстві формуються не тільки під дією економічних, але і соціально-психологічних, політичних та інших факторів (“інститутів”). Під останніми розуміють профспілки, корпорації, морально-етичні та психологічні явища. Економічна система – це особливим чином упорядкована, скоординована система зв’язків між суб’єктами національної економіки. Історично склалися такі основні типи економічних систем: - традиційна (натуральне господарство) - ринкова - адміністративно-командна (АКС) - змішана (ринкова економіка змішаного типу) - перехідна. Кожен з типів економічних систем має свій механізм регулювання економічних процесів.
Розглянемо найбільш поширені з них:
1. Ринковий механізм – форма організації та функціонування відносин між суб’єктами господарювання, що базуються на принципах економічного лібералізму, вільної взаємодії попиту і пропозиції, вільного ціноутворення і конкуренції. До основних переваг належать: - є автоматичним регулятором економіки (сприяє розподілу ресурсів) - забезпечує збалансованість платоспроможного попиту та пропозиції - оперативно реагує на кон’юнктуру ринку і сприяє їх задоволенню - стимулює підприємницьку активність - сприяє скороченню витрат і поліпшенню якості продукції До недоліків функціонування ринкового механізму слід віднести: - нездатність забезпечити конкурентне середовище - можливість обумовлювати безробіття - сприянню великій диференціації населення за доходами - руйнівну дію на навколишнє середовище - неможливість задовольнити соціальні потреби суспільства
2. Планово-державний механізм – це жорстко централізоване, тотальне державне управління соціально-економічним розвитком країни на основі директивного плану. До переваг застосування планово-державного механізму слід віднести: - можливість передбачити і усунути - концентрацію ресурсів і зусиль за для вирішення певної проблеми та створення можливостей її швидкого вирішення - забезпечення швидких структурних зрушень - здатність успішно виконувати прості завдання - можливість підтримувати і розвивати соціальну інфраструктуру - гарантія певного соціального захисту населення. Але планово-державний механізм відзначається великою кількістю недоліків, які в значній мірі пригнічують соціально-економічне зростання. Передусім це: - відсутність економічної свободи. Конкуренції - відсутність приватної власності - знищення стимулів до ефективної праці - відсутність стимулювання НТП та інноваційної діяльності - постійний дефіцит товарів, сприяння розвитку тіньової економіки - сприяння бюрократизму, хабарництву, волюнтаризму - веде до політики автаркії у зовнішній політиці - неефективне ресурсномістке виробництво - низький життєвий рівень населення 8 Залежність ефективності економіки від державного втручання можна відобразити у вигляді графіку. 3. Змішана система управління національною економікою органічно поєднує переваги ринкових і державних регуляторів. До характерних рис змішаної системи управління належать: - основним регулятором економіки виступає ринковий механізм, який доповнюють важелі державного регулювання - система поєднує гнучкість ринкового саморегулювання, що забезпечує високу економічну ефективність і стійкість державного управління, необхідного для задоволення соціальних потреб - забезпечення реалізації вищих макроекономічних цілей: макроекономічної ефективності і конкурентноздатності, стабільне економічне зростання - поряд з ринковими і державними макроекономічними регуляторами формується ще один елемент управління – інститут соціального партнерства (насамперед у західноєвропейських та скандинавських країнах) Інститут соціального партнерства виконує функцію узгодження загальнодержавних і групових інтересів у соціально-економічній сфері шляхом переговорів, консультацій і досягнення домовленостей за участю представників цих груп. Найбільш яскраво виражений у формі трипартизму. Трипартизм – соціальне партнерство, яке забезпечується завдяки взаємодії трьох суб’єктів: держави, роботодавців і робітників (в особі профспілок). Таким чином механізм макроекономічного регулювання економіки змішаного типу складається з таких основних елементів: - ринкових регуляторів - державного регулювання та стимулювання економіки - корпоративного управління інституту соціального партнерства. Змішана система макроекономічного регулювання притаманна країнам з розвиненою економікою. Маючи спільні риси, вона має певні національні особливості, серед яких виділяють 2 основних види регулювання: - економічний лібералізм притаманний таким країнам як США, Канада, Велика Британія, Австралія. Основною рисою економічного лібералізму є домінування ринкових регуляторів, а вплив держави зведений до мінімуму. Методи ДРЕ переважно економічні і опосередковані. - економічний дирежизм передбачає значний вплив держави на соціально-економічний розвиток з активним використанням прямих специфічних, а також адміністративних методів, зі значною долею державного сектору економіки (до 20%). Це такі країни, як Швеція, Австрія, Німеччина, Японія. Виходячи з всього вище зазначеного виділяють декілька моделей ДРЕ: - Американська – лібералізована система управління національною економікою, основний акцент робиться на використання ринкових регуляторів, участь держави мінімальна, переважно застосовуються опосередковані (непрямі) методи ДРЕ - Японська – централізоване регулювання соціально-економічного розвитку країни з боку держави з використанням економічних, опосередкованих методів ДРЕ. Домінує психологія колективізму, солідарності, значний державний сектор економіки, який відіграє суттєву роль - Шведська – управління соціально-економічним розвитком країни на основі активного втручання держави у процес розподілу доходів, створення розвиненої системи соціального захисту населення, значний державний сектор економіки (понад 50%), який відіграє суттєву роль - Німецька – система управління національною економікою з активним використанням ринкових механізмів, насамперед конкуренції і створення на державному рівні системи соціального захисту громадян. 9 Державне регулювання економіки – це система методів задля здійснення підтримуючої, комплексної та регулюючої діяльності держави, спрямованої на створення умов, ефективного функціонування ринку та вирішення складних соціально-економічних проблем розвитку національної економіки. Підтримуюча функція держави (підтримка функціонування ринку) насамперед, це створення правового клімату для функціонування ринку, створення ринкової та виробничої інфраструктури, підтримка конкурентного середовища. Компенсаційна діяльність держави це насамперед, вирівнювання негативних наслідків функціонування ринку (антимонопольні та екологічні заходи), організація системи соціального захисту населення, боротьба з безробіттям. Регулююча діяльність – регулювання економічних та соціальних відносин з метою реалізації певних цілей соціально-економічного розвитку держави. Здійснення державного регулювання, як функції держави пов'язане з поняттям макроекономічної ефективності. Макроекономічна ефективність включає насамперед - збалансований та пропорційний розвиток - повне та оперативне задоволення соціально-економічних потреб суспільства - зростання суспільної продуктивності праці на основі технічного і технологічного розвитку, впровадження сучасних форм організації і управління соціальноекономічними процесами. Цілі ДРЕ на кожному історичному етапі залежать від багатьох чинників соціальноекономічного розвитку держави. Але можливо виділити класичні і історично сформовані цілі ДРЕ: - економічний розвиток - макроекономічна ефективність - повна зайнятість - стабільний рівень цін - економічна свобода - справедливий розподіл доходів - економічна забезпеченість - збалансованість експорту і імпорту Виходячи з того, що в умовах перехідної економіки в Україні формується новий ринковий механізм господарювання, слід зазначити основні пріоритетні цілі ДРЕ в Україні: - забезпечити матеріально-вартісну збалансованість розвитку і узгодження діяльності всіх галузей економіки з ціллю досягнення намічених соціально економічних цілей - оздоровлення фінансового стану економіки - забезпечити соціальний захист населення та розробити соціальну структуру, щоб відповідала сучасним потребам суспільства - вирішення ряду питань зовнішньоекономічної діяльності: відновлення місця України в міжнародному поділі праці, активного платіжного та зовнішньо торгівельного балансу країни, значних змін в структурі експорту – імпорту. Основні цілі в соціально-економічному розвитку, які ставить перед собою держава в соціально-економічному розвитку визначають функції ДРЕ: - Цільова визначення основних цілей, напрямків, пріоритетів в розвитку національної економіки - Стимулююча – формування механізмів, здатних ефективно впливати на діяльність господарюючих суб’єктів і стимулювати соціально-економічні процеси у бажаному напрямку - Нормативна (регламентуюча) функція – держава за допомогою законодавчих актів та нормативів встановлює певні правила діяльності суб’єктів господарювання, створює певний правовий простір - Соціальна – регулювання соціально-економічних відносин (насамперед підприємецьробітник), забезпечення соціального захисту, розробка соціальних стандартів, діяльність щодо збереження навколишнього середовища. 10 - Безпосереднє управління неринковим сектором економіки – регулювання державного сектору економіки, створення суспільних благ і товарів - Контролююча – державний нагляд та контроль за законністю, виконанням екологічних, соціальних стандартів. Об’єктом ДРЕ виступають сфери галузі, регіони, а також явища, ситуації соціальноекономічного життя країни, де виникають проблеми, які потребують втручання держави (не можливо вирішити автоматично або невідкладно) для підтримки нормального функціонування економіки та підтримки соціальної стабільності в суспільстві. Виходячи з цього можна виділити конкретні об’єкти ДРЕ: - економічні цикли - структура економіки - умови нагромадження та інвестиційна діяльність - науково-технічний прогрес та інноваційні процеси в економіці - грошовий обіг та інфляцію ціни - платіжний баланс країни - умови конкуренції - соціальні проблеми суспільства - навколишнє середовище - регіони Щодо кожного з названих об’єктів держава проводить відповідну економічну політику . Економічна політика держави – це система взаємо узгоджених та взаємо формуючих цілей, ідей та принципів соціально-економічного розвитку країни, основні завдання, засоби та методи їх досягнення, а також діяльність органів державної влади і управління щодо їх реалізації. Розглянемо основні види економічної політики, виходячи, як було вище зазначено з конкретних об’єктів ДРЕ. Антициклічна політика спрямована на підтримку стабільного економічного зростання та мінімізацію негативних наслідків фаз економічних циклів. Структурна політика передбачає формування сучасної і ефективної структури економіки, стимулювання структурної перебудови національної економіки України. Амортизаційна політика направлена насамперед на нагромадження капіталу. Державна інвестиційна політика направлена на регулювання капіталовкладень з метою структурної перебудови виробництва, її технічної і технологічної модернізації. Наукова-технічна та інноваційна політика держави направлена на розвиток науки і техніки та впровадження досягнень НТП в життя. Фіскальна політика визначає джерела формування податкової та бюджетної системи. Кредитно-грошова політика передбачає забезпечення економіки країни необхідною кількістю грошей, регулювання грошового та кредитного ринків. Цінова політика – вплив держави на ціни та ціноутворення, а також регулювання інфляційних процесів. Зовнішньоекономічна політика охоплює різноманітні аспекти зовнішньоекономічної діяльності держави. Конкурентна політика направлена на створення конкурентного середовища, захист добросовісної конкуренції, на антимонопольні заходи. Регіональна політика направлена на збалансований та стабільний розвиток регіонів, виходячи з загально національних інтересів. Екологічна політика - забезпечення екологічної рівноваги, охорону навколишнього середовища, створення безпечних умов життя.
