Тема уроку: Організація праці. Права працівників на оплату праці та її захист.

Дата: 25.02.2022 10:10

Кількість переглядів: 83

Тема уроку: Організація праці. Права працівників на оплату праці та її захист.

Опрацювати лекцію, зробити опорний конспект.

Надати відповіді на контрольні питання після лекції, відповіді надсилати на пошту: mannik2010@ukr.net

Форми організації праці — це її різновиди, які відрізняються особливостями розв'язання питань з окремих напрямів організації праці. Вони визначаються відповідними системо- утворювальними ознаками та критеріями.

За способом встановлення планових завдань і обліком виконаної роботи форми організації праці бувають:

• індивідуальна — передбачає персоніфікований підхід до розподілу виробничих завдань, обліку виконаної роботи, нарахування заробітної плати на підприємстві;
• колективна — характеризує колективний підхід до організації виробничого процесу. При цьому колективні форми організації праці поділяють за різними ознаками.

Залежно від способу поділу та кооперації праці при колективній формі організації праці розрізняють такі виробничі підрозділи:

• з повним поділом праці — передбачає зайнятість відповідно до освітньо- кваліфікаційного рівня працівників на одному робочому місці;
• з частковою взаємозамінністю — передбачає суміщення виконуваних робіт;
• з повною взаємозамінністю — передбачає можливість використання праці на будь- якому робочому місці підрозділу, а також обмін робочими місцями відповідно до розробленої схеми.

Залежно від способу управління при колективній формі організації праці виокремлюють такі підрозділи:

• з повним самоуправлінням — за умови визначення підрозділу виробничого завдання, а вирішення решти питань щодо організації виробництва і праці здійснює колектив підрозділу;
• з частковим самоуправлінням — частина функцій управління централізована, а інша

• делегована колективу підрозділу;
  • без самоуправління — централізація всіх функцій управління підрозділом.

За способом формування засобів для здійснення виробничої діяльності застосовують:

• • індивідуальну трудову діяльність;
  • підрядні та орендні колективи;
  • кооперативи;
  • малі та спільні підприємства.

За способами оплати та матеріального стимулювання розрізняють організацію праці:

• • з індивідуальною оплатою праці;
  • з колективною оплатою праці на основі тарифної системи;
  • з колективною оплатою праці на основі тарифної системи і застосуванням різних коефіцієнтів для розподілу заробітку (КТУ — коефіцієнт трудової участі; КТВ — коефіцієнт трудового внеску та ін.);
  • з безтарифною оплатою праці;
  • з комісійною оплатою праці.

Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Власник при укладенні трудового договору зобов'язаний повідомити працівнику всі умови оплати праці, її розміри, порядок і терміни  виплати.

 Розмір заробітної плати може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати у разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилася браком, та з інших причин, передбачених чинним законодавством, які мали місце з вини працівника.

Забороняється дискримінація в оплаті праці, зниження її розміру залежно від походження, соціального, майнового стану, політичних, релігійних переконань, членства у профспілці, місця проживання та інших причин, встановлених у законі.

Суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку погіршувати становище працівника в оплаті праці порівняно з умовами, передбаченими законодавством, угодами, колективними договорами.

Забороняється будь-яким способом обмежувати права працівника вільно розпоряджатися своєю зарплатою. Тому не допускаються випадки отримання зарплати, належної працівнику, членами його сім'ї, іншими особами без спеціально оформленої довіреності.

Закон забороняє відрахування із зарплати, метою яких є пряма чи непряма сплата власнику чи будь-якому посередникові за одержання або збереження місця роботи.

Відрахування із зарплати можуть провадитися тільки у випадках, передбачених законом.

Зокрема, згідно із ст. 127КЗпП за наказом (розпорядженням) власника можуть бути проведені відрахування для:

1. повернення авансу, виданого в рахунок зарплати або для службового відрядження;
2. для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок;
3. для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості;
4. на господарські потреби.

В усіх вказаних випадках відрахування можуть провадитись, якщо працівник не оспорює підставу і розмір відрахування. Іншими словами, необхідно отримати згоду працівника на таке відрахування. Якщо згода отримана, наказ видається не пізніше за один місяць від дня закінчення терміну, встановленого для повернення авансу або від дня виплати неправильно обчисленої суми.

Мінімальна заробітна плата — законодавчо встановлений розмір заробітної плати за

просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може проводитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт) (стаття 95 Кодексу законів про працю України; стаття 3 Закону України "Про оплату праці").

До мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.

Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється і переглядається відповідно до статей 9 і 10 Закону України "Про оплату праці" та не може бути нижчим від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

 Контрольні питання:

1. Що таке “мінімальна заробітна плата”? Від чого вона залежить?
2. Яка мінімальна заробітна плата встановлена на даний момент?
3. Які права в сфері оплати праці має робітник?
4. Які форми організації праці ви знаєте?

« повернутися