A A A K K K
для людей з порушеннями зору
Волноваське професійно-технічне училище

Тема: Державний бюджет і його структура

Дата: 16.11.2020 11:00
Кількість переглядів: 253

Тема уроку: Державний бюджет і його структура.

Опрацювати лекцію, зробити опорний конспект.

Державний бюджет розглядається як:

  • найбільший централізований грошовий фонд у розпорядженні уряду;

  • план формування та використання фінансових коштів держави впродовж року, тобто це річний баланс доходів і витрат держави.

Державні бюджети формуються на різних рівнях управління — державному, місцевому, регіональному. Сукупність бюджетів усіх рівнів називається бюджетною системою. Бюджетна система у більшості країн є децентралізованою, тобто має різні рівні. Наприклад, в унітарних країнах вона є дворівневою (існує державний і місцевий бюджети), у країнах з федеративним устроєм є бюджети земель, штатів, префектур та інших адміністративно-територіальних одиниць. Бюджет називається консолідованим (зведеним), якщо він розглядається як сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи.

Бюджетна система України складається з державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів, до яких належать обласні бюджети, бюджети міст, районів, селищ і сіл. До складу бюджету входять також і позабюджетні фонди, в яких концентруються грошові кошти, призначені для цільового використання (наприклад, Пенсійний фонд).

Державний бюджет є основою всієї фінансової системи країни, він допомагає досягти рівноважного розвитку економіки та культури на всій території країни. Для цього кошти бюджету розподіляються на потреби суспільства з урахуванням їхньої пріоритетності впродовж певного проміжку часу. У майбутньому роль бюджету зростатиме, тому що він разом з позабюджетними фондами є фінансовою основою для здійснення соціальних реформ, переходу на вищий рівень соціального обслуговування населення.

Будь-який бюджет складається з двох частин:

  1. доходи — показує джерела та величину державних доходів;

  2. видатки — показує джерела та величину державних витрат.

Їх співвідношення залежить від державного устрою, рівня економічного розвитку країни, державної регуляторної політики та ін.

Приміром, Державний бюджет України на 2013 р. мав таку структуру:

I. Стаття доходів:

  • податкові надходження (66,6%) — загальнодержавні, місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі;

  • неподаткові надходження (27,2%) — доходи від власності, адміністративні збори, надходження від штрафів і фінансових санкцій від приватизації державного май­на та ін.;

  • доходи від операцій з капіталом (0,8%);

  • трансферти (5,2%) — кошти, отримані місцевими бюджетами з державного бюджету на безоплатній і незворотній основі;

  • цільові позабюджетні фонди (0,2%) — Пенсійний фонд, фонд соціального стра­хування, фонд соціального захисту інвалідів, Державний фонд охорони довкілля, фонд Чорнобиля, резервний фонд Кабінету Міністрів України для фінансування невідкладних витрат, пов'язаних із стихійними лихами, аваріями, іншими непередбачуваними заходами.

II. Стаття видатків:

  • поточні витрати (88,5%) — фінансування державних підприємств і державного управління, військових потреб, соціально-економічних цілей (заробітна плата державним службовцям, охорона здоров'я, охорона довкілля, освіта), господарської діяльності держави, зовнішньоекономічної діяльності та ін.;

  • витрати на розвиток (11,5%) — фінансування інвестицій та інноваційної діяльності (капіталовкладення у пріоритетні галузі та підприємства, структурна перебудова економіки та ін.).

Якщо видатки бюджету перевищують його доходи, він називається дефіцитним, а якщо доходи перевищують витрати— профіцитним. Дефіцит бюджету є дуже частим явищем: немає держави, яка не стикалася б з

бюджетним дефіцитом. У світовій практиці склався стандарт, згідно з яким дефіцит не по винен перевищувати 5% ВВП.

Дефіцит бюджету — перевищення видатків держави над доходами

Види бюджетних дефіцитів:

  • структурний — виникає тоді, коли держава цілеспрямовано розширює свої соціально-економічні функції (здійснює великі капіталовкладення в економіку або змушена фінансувати наслідки надзвичайних ситуацій);

  • циклічний — зумовлений циклічним спадом виробництва. Він більш проблематичний, ніж структурний, і держава повною мірою відповідає за його появу.

У сучасній ринковій економіці, починаючи з 90-х років XX ст., у всіх країнах зростає участь держави в житті суспільства, і у зв'язку із цим щороку зберігається перевищення державних витрат над доходами, тобто дефіцит стає хронічним. В Україні така ситуація свого часу призвела до систематичних затримок з виплатою пенсій і заробітної плати державним працівникам, загрози емісії грошей, скорочення соціальних функцій держави.

Яким же має бути "ідеальний бюджет"? Нині існує три відповіді на це питання, представлені відповідними концепціями:

  • Концепція щорічно збалансованого бюджету—держава повинна щороку прагнути до збалансованого бюджету, за якого витрати дорівнюють доходам. Якщо цього не робити, то неминуча інфляція, адже для покриття дефіциту центральні банки вдаватимуться до грошової емісії.

  • Концепція циклічно збалансованого бюджету — бюджет не обов'язково повинен балансуватися щорічно, тому що будь-який бюджет завжди віддзеркалює циклічний стан економіки. На фазі піднесення цілком природно, що доходи бюджету переженуть видатки, тому що доходи економічних суб'єктів у цей період зростають. На фазі спаду ці нагромаджені доходи бюджету перейдуть у розряд ви­трат, потрібних для стабілізації економіки, і буде спостерігатися дефіцит бюдже­ту. Таким чином, спад замінюється піднесенням, і відповідно, дефіцит — профіцитом, а отже, як надлишок, так і нестача бюджету є бажаними.

  • Концепція функціональних фінансів ґрунтується на другій концепції, але водночас питання про збалансованість бюджету вважається вторинним, тому що головне в економічній політиці — не бюджет, а економічна стабільність. Державний бюджет є лише інструментом для досягнення цілей розвитку економіки. Крім того, дефіцит не є таким вже й проблематичним явищем, тому що держава має у розпорядженні широкі можливості його фінансування.

Джерела покриття дефіциту бюджету:

  • емісійний — через грошову емісію; якщо вона здійснюється без відповідного товарного покриття, то може загрожувати інфляцією;

  • беземісійний — залучення кредитних коштів, наслідком якого є утворення державного боргу. Державний борг — це сукупна сума урядових боргів, нарахована за весь час існування країни.

Державний борг — це загального на сума заборгованості уряду за державними кредитами за весь час існування країни

Види державного боргу:

  • Зовнішній — міжнародний кредит, який надається іншими державами або міжнародними організаціями. Нині до нього вдаються і слаборозвинені, і високорозвинені країни. Він вважається дуже обтяжливим, тому що країна має виконувати цілу низку цільових зобов'язань, а також розраховуватися високими відсотками або цінними товарами.

  • Внутрішній — заборгованість держави своїм громадянам і підприємствам. У цьому разі центральний банк випускає в обіг боргові зобов'язання (облігації ОДВП — облігації державної внутрішньої позики), які продаються на відкритому ринку всім охочим. Виторг від продажу облігацій використовується для покриття бюджетного дефіциту та включається до статті доходів. Покупці зацікавлені у купівлі ОДВП, тому що їм гарантовано тверді доходи у вигляді відсотків за облігаціями. Держава пропонує досить високий відсоток, щоб заохотити власників фінансових коштів. З цієї причини на ринку цінних паперів відбувається "ефект витіснення" — частина продавців інших цінних паперів залишає ринок, не витримуючи конкуренції.

Державний борг хоча й сприяє покриттю поточного дефіциту бюджету, часто має непоправні для економіки та суспільства наслідки:

  • важкість державного боргу несуть всі платники податків, тому що для його по­криття держава часто підвищує податки, через це знижуються темпи розвитку виробництва і національний дохід; одночасно вигоду від боргу держави мають тільки покупці державних облігацій;

  • проблема покриття боргу може призвести до нових боргів, а це ще більше збільшує величину боргу;

  • державний борг може передаватися з покоління в покоління, збільшуючись у розмірах;

  • для покриття державного боргу держава може вдатися до зменшення соціальних витрат.

Дії держави з приводу погашення суми кредиту та залучення нових позик називаються управлінням державним боргом. Вирізняють такі засоби управління:

  • рефінансування — випуск нових позик, щоб розрахуватися з держателями об­лігацій старої позики;

  • конверсія — зміна умов позики щодо дохідності, яка передбачає зміни у вели­чині відсотків за позиками;

  • консолідація — зміни умов позики щодо терміну оплати. Можлива через перехід короткострокових позик у довгострокові, а також перетворення позики в довго­строкові іноземні інвестиції. Останнє означає, що іноземним кредиторам пропо­нується придбати національну нерухомість, взяти участь у програмах привати­зації країни, спільному бізнесі та ін. Такі заходи хоча й послаблюють важкість боргу, але можуть призвести до надмірного збільшення іноземного капіталу в націо­нальній економіці без відповідних капіталовкладень.


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора