Тема уроку :" Гігієнічні засоби оздоровлення та управління працездатністю: загартування, особиста гігієна,масаж,гідропроцедури".
1. Опрацювати та скласти опорний конспект матеріалу.
Гігієнічні принципи на заняттях оздоровчим фізичним вихованням
Фізична культура є важливою складовою загальної культури суспільства, яка включає сукупність її досягнень у створенні та раціональному використанні спеціальних засобів, методів та умов спрямованого фізичного вдосконалення людини. Уся система фізичного виховання повинна бути орієнтована так, щоб, разом із вирішенням оздоровчих завдань, розв'язувалися й надзвичайно важливі задачі формування знань фізкультурників і спортсменів зі сфери фізичної культури для вмілого їх застосування. Засвоєння теоретичних відомостей допомагає свідомому ставленню дітей до фізичних занять і самостійному виконанню фізичних вправ.
У практиці фізичного виховання використовуються комплекси фізичних вправ, що поєднують з факторами навколишнього середовища і гігієнічними умовами для формування рухових навичок, спеціальних знань, виховання фізичних якостей і різнобічної морфо-функціональної досконалості організму у відповідності до вимог суспільства. Потрібно зазначити, що гігієнічні чинники є вирішальними в реалізації принципу оздоровчої спрямованості системи фізичного виховання. Водночас ефективність фізичних вправ буде найбільшою при дотриманні належних гігієнічних норм. Навіть найдосконаліше організований педагогічний процес не дасть бажаного ефекту при порушенні гігієнічних норм (наприклад, при порушенні харчування, режиму, якщо заняття проводитимуться в антисанітарних умовах).
Фізичні вправи не наділені певними постійними властивостями. Помічено, що одні й ті самі фізичні вправи можуть викликати різний ефект, і, навпаки, різні фізичні вправи – мати однаковий результат. Тому знання факторів, що визначають ефективність дії фізичних вправ, дозволяє підвищити керованість педагогічним процесом.
Гігієнічні фактори включають різноманітні засоби, що умовно поділяються на дві групи:
- 1. Засоби, що забезпечують життєдіяльність людини поза процесами фізичного виховання: норми особистої та громадської гігієни праці, навчання, побуту, відпочинку, харчування, тобто те, що забезпечує умови для повноцінних занять фізичними вправами.
- 2. Засоби, безпосередньо пов'язані з процесом фізичного виховання: оптимізація режиму навантажень і відпочинку у відповідності до гігієнічних норм, спеціального харчування на дистанції, створення сприятливих зовнішніх умов (чисте повітря, достатнє освітлення, штучна аероіонізація, справний інвентар, зручність одягу і взуття тощо) та активізації відновлення організму (масаж, лазня, ультрафіолетове опромінення тощо).
Попередження можливого несприятливого впливу різноманітних факторів фізичної культури і спорту, покращення стану здоров'я, фізичного розвитку, підвищення загальної і спортивної працездатності осіб, які займаються фізичною культурою і спортом, здійснюються через наступні гігієнічні чинники:
- – оптимізацію умов, режимів і змісту, форм і засобів, застосовуваних у процесі занять фізичними вправами;
- – раціональне і збалансоване харчування;
- – оптимізацію фізичних навантажень на заняттях;
- – активний і повноцінний відпочинок.
Гігієнічний режим занять включає систематичність, регулярність, різнобічність і поступовість збільшення фізичних навантажень. Для початку, зокрема після перерви у заняттях і тренуваннях, обирають невеликі навантаження чи легші від тих, що були до паузи. Напружені вправи чергують із легкими, із вправами на розслаблення. На різних етапах тренувань чи занять чергують і навантаження на різні м'язові групи.
Ступінь позитивних змін в організмі під дією фізичних вправ пропорційний (у певних фізичних межах) обсягу й інтенсивності фізичних навантажень. Рухову активність дозують з урахуванням індивідуальних реакцій на неї, добової й сезонної ритміки основних фізіологічних функцій, розумової і фізичної працездатності, вікових морфологічних і функціональних особливостей, а також кліматичних, географічних і соціальних факторів. Дотримання цих умов сприяє розвитку і зміцненню адаптаційної перебудови; недотримання ж викликає в організмі перевтому.
Для адаптаційної системи характерна економічність функціонування з максимальною економією витрат фізичних ресурсів організму. Постійна мінливість середовища проживання визначає динамічність, безперервність, багатогранність і пластичність адаптаційних процесів. При систематичній дії фізичних вправ їх вплив постійно послаблюється у зв'язку з підвищенням стійкості й пластичності регуляторних механізмів, клітинних структур, змінами фізико-хімічних властивостей клітин, розширенням функціонального резерву та адаптаційних можливостей організму. Це явище економізації включення фізіологічних систем у процеси біологічної адаптації дозволяє зберігати постійність внутрішнього середовища організму (гомеостаз) при дії чимраз виразніших подразників, відповідати на подразники без патологічних реакцій, постійно розширюючи функціональні резерви організму.
Підвищення загальної неспецифічної стійкості організму школярів, у тому числі до дії несприятливих метеорологічних факторів, здійснюється шляхом:
- – підвищення в процесі фізичного виховання неспецифічної стійкості організму до несприятливих факторів навколишнього середовища;
- – кореляції процесів біологічного росту і гармонійного розвитку;
- – удосконалення механізмів терморегуляції і загартовування організму.
В основу технологій збереження здоров'я під час занять фізичною культурою та спортом покладені загальні методичні принципи:
- – оздоровчої спрямованості;
- – систематичності й послідовності в організації тренувань і занять;
- – комплексності;
- – відповідності обсягу і характеру фізичних навантажень віково-статевим можливостям та особливостям організму спортсмена;
- – професійної співпраці лікаря і тренера (міждисциплінарного підходу);
- – активності та свідомості;
- – синкретичності (нерозривності).
Принцип оздоровчої спрямованості фиичної культури і спорту орієнтований на забезпечення збереження, зміцнення і розвитку здоров'я в процесі регулярних занять фізичними вправами і тренувань. Оздоровчу спрямованість повинні мати не тільки фізкультурні й тренувальні заходи, але і вся організація педагогічного процесу.
Науково обґрунтована і правильна організація фізичного виховання повинна сприятливо вплинути на молодий організм: сприяти гармонійному фізичному і психічному розвитку, розширювати рухові можливості, підвищувати захисно-пристосувальні реакції та підсилювати стійкість організму до несприятливих дій зовнішніх факторів.
При цьому обов'язковим є досягнення достатнього оздоровчого ефекту. Сприятливий вплив на здоров'я – це не автоматичний наслідок вирішення кожного з окремих завдань фізичного виховання. Більш того, при підвищенні фізичних навантажень, що закономірно при фізичному вихованні, часто дуже складно визначити межу, яка відділяє їх позитивний і негативний ефекти. Принцип оздоровчої спрямованості фізичного виховання створює єдино прийнятну вихідну методологічну настанову: не тільки не нашкодити, але (і це перш за все) зміцнити, покращити, вдосконалити здоров'я.
Як одне з важливих відправних методологічних положень фізичної культури принцип оздоровчої спрямованості зобов'язує:
- – при виборі засобів, форм і методів фізичного виховання виходити, перш за все, з їх можливостей оздоровчої ефективності;
- – планувати і регулювати функціональні фізичні навантаження школярів у процесі виконання фізичних вправ відповідно до закономірностей віково-статевого розвитку, їх функціональних особливостей і можливостей.
Сутність оздоровчих фізичних вправ полягає в нарощуванні резервних потужностей організму. Тому важливо правильно планувати фізичні навантаження як протягом тижня, так і протягом місяця, року. В основі цього планування лежать фізіологічні закономірності відновних процесів. Після будь-якої м'язової діяльності спочатку спостерігається фаза зниження працездатності, а потім – досягнення вихідного і вищого рівня. Цей момент найбільш сприятливий для повторних фізичних навантажень. У відповідності до цього будуються мікроцикли (тижневі навантаження) і макроцикли (навантаження протягом місяця) фізичної діяльності.
Фізичні вправи в системі фізичного виховання за своїм біологічним механізмом дії на людину дають широкі можливості для досягнення значного оздоровчого ефекту. Це ж відноситься й до використання з оздоровчою метою природних факторів (сонячної радіації, повітряного і водного середовищ) та оптимальних гігієнічних умов.
Принцип систематичності й послідовності в організації тренувань і занять витікає з фізіологічних основ відновлення функцій організму. Виниклі внаслідок фізичних навантажень зміни мають певні характеристики, що відповідають обсягу виконаної роботи, і після повторних навантажень відображені тими самими показниками (однотипні зміни). Збереження режиму фізичних тренувань розвиває адаптацію організму до навантаження, і наростання функціональних показників не відбувається. Підвищення ж робочого навантаження протягом певного часу, наприклад, календарного року, сприяє прогресуванню цих змін, що виражається в активізації білкового обміну, вдосконаленні діяльності центральної нервової системи, в економізації функцій організму тощо.
Принцип комплексності. Найбільший оздоровчий ефект занять фізичною культурою і спортом можливий тільки при застосуванні широкого комплексу засобів (фізичні вправи, їх режим, застосування загартовувальних процедур, характер і режим харчування). Фізична культура має велике оздоровче і профілактичне значення не тільки для здорових учнів, але й для тих, у кого є певні відхилення у фізичному розвитку, в стані опорно-рухового апарату (дефекти осанки, деформації хребта, сплющення стоп), а також різні захворювання внутрішніх органів, і, перш за все, серцево-судинної системи.
Ступінь позитивних змін в організмі під дією фізичних вправ пропорційний (у певних фізіологічних межах) обсягу й інтенсивності фізичних навантажень. Дотримання всіх необхідних умов (навантаження не перевищує тієї міри дії на організм, за якою розпочинається перевтома) забезпечує при збільшенні обсягів навантаження значнішу і міцнішу адаптаційну перебудову. Чим інтенсивніші фізичні навантаження, тим потужніші процеси відновлення. Водночас рухове навантаження потрібно дозувати з урахуванням індивідуальної реакції на нього, добового і сезонного ритмів основних фізіологічних функцій, розумової й фізичної працездатності, вікових морфологічних і функціональних особливостей, а також клімато-географічних і соціальних факторів.
Основними факторами фізичної культури та спорту, що впливають на організм особи, яка ними займається, є:
- – умови навколишнього середовища, в яких проводяться заняття (температура, вологість і швидкість руху повітряних мас, сонячна радіація, освітленість місць занять і спортивних споруд, якість повітряного середовища, води);
- – характер рухової активності (обсяг, інтенсивність, організація), характер харчування (достатність і збалансованість основних харчових компонентів, режим харчування).
Поряд з оздоровчим впливом, зазначені фактори за певних умов здатні несприятливо впливати на організм людини, яка займається, викликати порушення функціонального стану включно до стійкої патології.
На відміну від спортивних тренувань, де мета – досягнення вдосконаленням вузької спортивної спеціалізації, в загальному зміцненні організму оздоровчою фізкультурою вимагається використання широкого спектру рухових засобів.
Принцип відповідності обсягу і характеру фізичних навантажень віково-статевим функціональним можливостям та особливостям організму особи, яка ними займається, – один з найважливіших.
Рухові навантаження на заняттях фізичною культурою повинні суворо регламентуватися за частотою серцевих скорочень. При інтенсивних чи тривалих заняттях мають передбачатися паузи для повернення пульсу до початкових показників. Тільки після того, як пульс повернувся до норми, можна продовжити наступний вид вправ. Це попередить роботу організму в анаеробному режимі.
Розвиток рухових навичок у процесі занять фізичної культурою і спортом важливий для дитячого організму, який розвивається.
Засоби, застосовувані під час фізичного виховання, повинні мати характер фізіологічного стресу, природним наслідком якого є підвищення активності фізіологічної системи, яка індукує неповернення цієї системи до вихідного рівня.
Фізичні вправи впливають не тільки на рухову функцію людини, їх застосування стимулює діяльність усього організму, а саме – кори головного мозку. При виконанні фізичних вправ організм, який зростає, збагачується щораз ускладненими руховими умовно-рефлекторними зв'язками, створюються та зміцнюються нові рухові вміння, полегшується оволодіння різними трудовими навичками.
Принцип професійної співпраці лікаря і тренера (міждисциплінарного підходу). Тісна професійна співпраця медиків і педагогів забезпечується обов'язковим регулярним медичним оглядом спортсменів і фізкультурників із повідомленням лікарем результатів огляду та рекомендацій тренеру. Завдяки такій співпраці триває гармонійний розвиток особистості.
Принцип свідомості й активності передбачає, що той, хто займається оздоровчою фізичною культурою, добре усвідомлює необхідність руху для підтримання високого рівня здоров'я та фізіологічних механізмів впливу фізичних вправ на організм. Такий підхід дозволяє більше дізнаватись про свій ' організм, розробляти і коректувати програми оздоровчої фізкультури, планувати раціональне використання засобів фізичної культури. Завдяки участі колективу педагогів (тренера), медиків, за умови активності самого спортсмена здійснюється пошук нових, ефективних методів, що забезпечують цілеспрямовану діяльність на оздоровлення і формування мотивацій здорового способу життя.
Принцип індивідуалізації передбачає, що організація і зміст фізичних тренувань повинні відповідати особливостям конкретної людини. Враховуються генетична зумовленість, тип конституції, схильності до захворювань, на профілактику яких й орієнтовано фізичне виховання. Окрім генетично зумовлених якостей, в організації фізичного виховання враховуються особливості сімейного стану фізкультурника, його професія, режим роботи та інші фактори.
Принцип зворотності тренувань проявляється в тому, що зменшення тренувальних навантажень призводить до втрати досягнутих заняттями результатів. Зниження працездатності настає тим раніше, чим вищий її рівень, але в будь- якому випадку – через 3–8 місяців після припинення тренувань і досягає такого рівня, як і на початку регулярних занять. Водночас при поверненні до тренувань процес відновлення у таких людей відбувається активніше, на відміну від раніше не тренованих.
Принцип синкретичності – нерозривне поєднання різноманітних методів збереження, зміцнення і розвитку здоров'я в умовах педагогічних технологій, що дозволяють людині отримати задоволення в реалізації її можливостей та емоційний комфорт.
Проте навіть найраціональніші засоби фізичного виховання можуть створити небезпеку для здоров'я, якщо порушується оптимальна міра функціональних навантажень. Планомірне ж збільшення цих навантажень, адекватних пристосувальним можливостям організму, стає потужним фактором підвищення працездатності, а разом з тим і – зміцнення здоров'я.
Щоб визначити оптимальні навантаження, потрібний контроль за станом здоров'я осіб, які займаються фізичними вправами, та впливом на них використаних засобів і методів. Такий контроль здійснюють спеціалісти: педагог (викладач, тренер, інструктор) і лікар, який пройшов спеціальну лікарсько-фізкультурну підготовку. Вони несуть спільну відповідальність за забезпечення найціннішого результату фізичного виховання – міцного здоров'я.
Зміни кровообігу під час занять фізичною культурою та спортом. У процесі занять фізкультурою та спортом збільшується кровотік і відповідно – показники геодинаміки, змінюється стан серця і кровоносних судин. Компенсація енерговитрат та активніший газообмін при м'язовій діяльності досягається шляхом збільшення потоку крові. Одночасно повніше використовується кисень з артеріальної крові і зростає артеріовенозна різниця його вмісту. Тому хвилинний об'єм збільшується у меншій мірі, як газообмін. Максимальне споживання кисню перевершує споживання кисню в умовах основного обміну в 10-20 разів. Хвилинний об'єм серця збільшується при такому максимальному збільшенні газообміну тільки в 5-10 разів: з 3-5 до 20-40 л. Підвищення хвилинного об'єму серця забезпечується завдяки зростанню ударного об'єму серця, а також частоти серцевих скорочень, яка під час занять може досягати 180-240 уд./хв.
Зміни функціонального стану органів дихання під час занять фізичною культурою та спортом. Обсяг роботи дихального апарату в процесі занять фізкультурою та спортом збільшується відповідно до зростання газообміну. Якщо фізичне навантаження незначне, між величинами вентиляції легень і потребою кисню фіксується лінійна залежність. При напруженій фізичній роботі ця залежність може порушуватися, і тоді вентиляція зростає більшою мірою. Частіше в осіб, які займаються фізкультурою та спортом, вентиляція легень не буває більшою за 100 л/хв. Проте під час занять підвищується використання повітря в легенях: вентиляція легень у спокої складає 5–8 л/хв. при використанні 3–4 % кисню, а при фізичному навантажені вентиляція збільшується, становлячи вже десятки літрів за хвилину з використанням кисню 4-8 %. Проте так буває тільки під час вправ, виконуваних за участю більшої частини мускулатури. Систематичні спортивні тренування юних спортсменів ведуть до значного, порівняно з однолітками-неспортсменами, підвищення функціонального рівня зовнішнього дихання, характеризованого величиною життєвої ємкості легень і часом затримки дихання на вдиху і видиху.
Ендокринні функції при заняттях fkmafx , які займаються фізкультурою та спортом, збільшується вміст у крові норадреналіну і адреналіну, а також кортизону і кортикостерону. У процесі адаптації до фізичних навантажень, тобто з розвитком тренованості, ці зміни стають менш вираженими, а іноді зовсім не виявляються. Водночас збільшуються можливості підвищення вмісту катехоламінів у крові. Під час надмірних фізичних навантажень у краще підготовлених спортсменів вміст норадреналіну й адреналіну в крові вищий. При тривалій м'язовій роботі активність симпато-адреналової та гіпофізарно-адрено-кортикальної систем знижується.
За статистикою, у фізично тренованих осіб рівень загальної й інфекційної захворюваності в 2–3 рази нижчий, ніж в інших групах населення завдяки активації генетичного апарату клітини, який викликає підсилення синтезу нуклеїнових кислот і білків, зокрема і білків мітохондрій. Це призводить до збільшення їх потужності й підвищення ресинтезу аденозинтрифосфорної кислоти (АТФ) в результаті дефіциту енергетичного утворення (макроергічних фосфатів), активізації процесів фосфорування і гліколізу. Цей зсув і стає сигналом для генетичного апарату клітин.
Санітарно-гігієнічні фактори, що знижують фізичну працездатність і стан здоров'я спортсменів. Для забезпечення підготовки спортсменів розроблено наступну систему критеріїв (за В. І. Дубровським):
- – гігієна тренувань і змагань;
- – соціально-побутові;
- – добовий режим та особиста гігієна;
- – харчування, питний режим і вітамінізація;
- – гідро- і бальнеопроцедури, різні види масажів, кисневі коктейлі, сауна (лазня);
- – спеціальні методи і засоби під час тренувань і виступів у складних кліматогеографічних умовах.
У цьому комплексі факторів важливими є соціально- побутові умови на зборах, удома, на роботі, навчанні тощо. Умови проживання спортсменів повинні відповідати всім санітарно-гігієнічним вимогам (душ, ванна, комфортна температура, звукоізоляція й ін.); будівля повинна розміщуватися в зеленій зоні або на березі річки чи моря, щоб спортсмен перед сном мав можливість прогулянки, а вранці – пробіжки.
Добрий психологічний клімат і висока мотивація сприяють кращій підготовці до змагань, вихованню морально- вольових якостей, профілактиці неврозів (перевтоми, перетренування).
Спортивні снаряди і місця проведення змагань (бігова доріжка, покриття на стадіоні, траса марафонського бігу, велосипедних шосе, трамплінів для стрибків тощо) повинні бути апробовані.
Несприятливі соціально-побутові умови і психологічний клімат у команді, ігнорування керівництвом команди мотивації негативно позначаються на якості виступів і здоров'ї.
У такий спосіб, уміле застосування гігієнічних факторів під час тренувань і занять фізичною культурою сприятиме покращенню здоров'я, гармонійному розвитку молодого покоління, а у спортсменів – досягненню високих спортивних результатів. Обмеження обсягу й інтенсивності рухової активності (гіпокінезія й гіподинамія) або їх надмірність (гіперкінезія й гіпердинамія) порушує перебіг усіх життєвих процесів.
